Право на охрану здоровья
На сегодняшний день правовое регулирование системы здравоохранения осуществляется Конституцией Украины. Основами законодательства Украины о здравоохранении, Законами Украины:
- «Об обеспечении санитарного и эпидемического благополучия населения»
- «О защите населения от инфекционных болезней»
- «О предотвращении заболевания синдромом приобретенного иммунодефицита (СПИД) и социальной защите населения»
- «О борьбе с заболеванием туберкулезом»
- «О психиатрической помощи»
- «О лекарственных средствах»
- и другими законодательными актами, принятыми в соответствии с ними.
Конституция Украины гарантирует каждому гражданину право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование (статья 49). Это право обеспечивается государственным финансированием соответствующих социально-экономических, медико-санитарных и оздоровительно-профилактических программ.
Государство должно создавать условия для эффективного и доступного для всех граждан медицинского обслуживания. В государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения медицинская помощь предоставляется бесплатно; существующая сеть таких учреждений не может быть сокращена. Кроме того, государство заботится о развитии физической культуры и спорта, обеспечивает санитарно-эпидемическое благополучие.
Каждый человек имеет естественное неотъемлемое и непреложное право на охрану здоровья. Общество и государство ответственны перед современным и будущими поколениями за уровень здоровья и сохранение генофонда народа Украины, обеспечивают приоритетность здравоохранения в деятельности государства, улучшение условий труда, учебы, быта и отдыха населения, решение экологических проблем, совершенствование медицинской помощи и внедрение здорового образа жизни.
Основы законодательства Украины о здравоохранении определяют правовые, организационные, экономические и социальные основы охраны здоровья в Украине, регулируют общественные отношения в этой области с целью обеспечения гармоничного развития физических и духовных сил, высокой трудоспособности и долголетней активной жизни граждан, устранения факторов , вредно влияющих на их здоровье, предупреждение и снижение заболеваемости, инвалидности и смертности, улучшение наследственности.
Законодательство Украины содержит свое определение понятия здоровье: Здоровье — состояние полного физического, душевного и социального благополучия, а не только отсутствие болезней и физических дефектов.
Здравоохранение — система мероприятий, направленных на обеспечение сохранения и развития физиологических и психологических функций, оптимальной трудоспособности и социальной активности человека при максимальной биологически возможной индивидуальной продолжительности жизни.
Охрана здоровья и физическое развитие молодежи
Государство обеспечивает молодым гражданам равное с другими гражданами право на охрану здоровья, занятия физической культурой и спортом.
Совет министров Автономной Республики Крым, местные органы исполнительной власти в области здравоохранения, учреждения здравоохранения совместно с предприятиями, учреждениями и организациями обеспечивают проведение ежегодного медицинского обследования всех молодых граждан и несовершеннолетних.
Органы здравоохранения обеспечивают развитие сети учреждений здравоохранения наркологического профиля, предоставляющих молодежи необходимую бесплатную помощь, разрабатывают и реализуют программы и мероприятия по профилактике среди молодежи социально опасных заболеваний, а также популяризации и утверждению здорового образа жизни.
Предприятия, учреждения и организации могут по ходатайству молодых граждан или их представителей полностью или частично оплачивать оказания медицинской помощи в сложных случаях в платных лечебных учреждениях страны или за рубежом.
Органы исполнительной власти разрабатывают и рекомендуют, а общеобразовательные, профессионально-технические и высшие учебные заведения включают в свои программы курс физической культуры, а также организуют секции для занятий отдельными видами спорта.
Международное сотрудничество в области здравоохранения
Украина — участник международного сотрудничества в области здравоохранения, член Всемирной организации здравоохранения (ВОЗ) и других международных организаций. Учреждения здравоохранения, граждане и их объединения имеют право в соответствии с действующим законодательством самостоятельно заключать договоры (контракты) с иностранными юридическими и физическими лицами на любые формы сотрудничества, принимать участие в деятельности соответствующих международных организаций, осуществлять внешнеэкономическую деятельность.
Неправомерные ограничения международного сотрудничества со стороны государственных органов и должностных лиц могут быть обжалованы в установленном порядке, в том числе и в суд.
Ответственность и контроль за соблюдением норм законодательства Украины о здравоохранении Согласно ст. 14 «Основ законодательства Украины о здравоохранении» (далее — Основы) реализация государственной политики здравоохранения возлагается на органы государственной исполнительной власти.
Личную ответственность за нее несет Президент Украины. Президент Украины в своем ежегодном докладе Верховной Раде Украины предусматривает отчет о состоянии реализации государственной политики в области здравоохранения.
Президент Украины выступает гарантом права граждан на охрану здоровья, обеспечивает выполнение законодательства об охране здоровья через систему органов государственной исполнительной власти, проводит в жизнь государственную политику здравоохранения и осуществляет другие полномочия, предусмотренные Конституцией Украины.
Высший надзор за соблюдением законодательства об охране здоровья осуществляют Генеральный прокурор Украины и подчиненные ему прокуроры.
Если Ваши права нарушены и медицинские работники не выполняют своих обязанностей, Вы имеете право обратиться к высшим должностным лицам или органам. Таковыми являются главный врач, должностные лица районных и областных управлений здравоохранения, санитарно-эпидемиологические учреждения, Министерство здравоохранения Украины.
Если на Ваши обращения не реагируют, Вы непосредственно можете обратиться в суд, прокуратуру или к Уполномоченному по правам человека. Это право гарантируется каждому Конституцией Украины.
Источник
Основы законодательства Украины о здравоохранении
Статья 6. Право на охрану здоровья
Каждый гражданин Украины имеет право на охрану здоровья, предусматривает:
а) жизненный уровень, включая пищу, одежду, жилище, медицинский уход и социальное обслуживание и обеспечение, который необходим для поддержания здоровья человека;
б) безопасную для жизни и здоровья окружающую природную среду;
в) санитарно-эпидемическое благополучие территории и населенного пункта, где он проживает;
г) безопасные и здоровые условия труда, учебы, быта и отдыха;
д) квалифицированную медицинскую помощь, включая свободный выбор врача, выбор методов лечения согласно его рекомендациям и учреждения здравоохранения;
е) достоверную и своевременную информацию о состоянии своего здоровья и здоровья населения, включая существующие и возможные факторы риска и их степень;
е) участие в обсуждении проектов законодательных актов и внесение предложений по формированию государственной политики в сфере охраны здоровья;
ж) участие в управлении здравоохранением и проведении общественной экспертизы по этим вопросам в порядке, предусмотренном законодательством;
з) возможность объединения в общественные организации с целью содействия здравоохранению;
а) правовую защиту от любых незаконных форм дискриминации, связанных с состоянием здоровья;
и) возмещение причиненного здоровью вреда;
и) обжалование неправомерных решений и действий работников, учреждений и органов здравоохранения;
и) возможность проведения независимой медицинской экспертизы соответствующего типа в случае несогласия гражданина с заключением государственной медицинской экспертизы, применения к нему меры пресечения как к лицу, в отношении которого предполагается применение принудительных мер медицинского характера или решался вопрос об их применении, принудительных мер медицинского характера, принудительного лечения , принудительной госпитализации и в других случаях, когда действиями работников здравоохранения нарушаются права гражданина Украины на охрану здоровья;
к) право пациента, находящегося на стационарном лечении в учреждении здравоохранения, на допуск к нему других медицинских работников, членов семьи, опекуна, попечителя, нотариуса и адвоката, а также священнослужителя для отправления богослужения и религиозного обряда;
л) информирование о доступных медицинские услуги с применением телемедицины.
Законами Украины могут быть определены и другие права граждан в сфере охраны здоровья.
Гражданам Украины, которые находятся за рубежом, гарантируется право на охрану здоровья в формах и объеме, предусмотренных международными договорами, в которых участвует Украина.
Источник
Статья 49. Каждый имеет право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование
Каждый имеет право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование.
Охрана здоровья обеспечивается государственным финансированием соответствующих социально — экономических, медико — санитарных и оздоровительно — профилактических программ.
Государство создает условия для эффективного и доступного для всех граждан медицинского обслуживания. В государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения медицинская помощь предоставляется бесплатно; существующая сеть таких учреждений не может быть сокращена. Государство способствует развитию лечебных учреждений всех форм собственности.
Государство заботится о развитии физической культуры и спорта, обеспечивает санитарно — эпидемическое благополучие.
Комментарий статьи Конституции:
В соответствии со статьей 12 Международного пакта об экономических, социальных и культурных правах каждый человек имеет право на медицинскую помощь и медицинский уход в случае болезни. Это неотъемлемое право человека нашло отражение в части первой ст. 49 Конституции, которая подчеркивает, что каждый имеет право на охрану здоровья, медицинскую помощь и медицинское страхование.
Содержание права граждан на охрану здоровья определяется ст. 6 Основ законодательства Украины о здравоохранении. Это право, в частности, предусматривает. жизненный уровень, включая пищу, одежду, жилище, ме — дичний уход и социальное обслуживание и обеспечение. который необходим для поддержания здоровья и человека; безопасное для жизни и здоровья окружающую природную среду; безопасные и здоровые условия труда, учебы, быта и отдыха; квалифицированную медико — санитарную помощь, включая свободный выбор врача и учреждения здравоохранения; правовая защита от любых незаконных форм дискриминации, связанных с состоянием здоровья; возмещение причиненного здоровью вреда и другие права граждан в области здравоохранения. Следует заметить, что такими же правами пользуются иностранные граждане и лица без гражданства, которые постоянно проживают на територии Украины, если иное не предусмотрено международным договором или законодательством Украины (в Н Основ законодательства об охране здоровья).
Целевой комплексный подход к решению проблем здравоохранения в Украине обеспечивают соответствующие социально — экономические, медико — санитарные и оздоровительно — профилактические программы, которые финансируются государством. Такие общегосударственные программы разрабатываются и осуществляются Кабинетом Министров Украины, а местные программы, отражающие специфические погреба охраны здоровья населения, проживающего на соответствующих территориях, формируемых Верховной Радой Автономной Республики Крым и органами местного самоуправления.
Составной механизма финансирования здравоохранения является медицинское страхование — система мероприятий по созданию специального денежного страхового фонда, из средств которого возмещаются расходы на медицинские услуги, содержание больных в лечебно — профилактических учреждениях и другая материальный ущерб, что связано с нарушением здоровья, работоспособности и социальной активности человека. Государство обеспечивает создание и функционирование системы медицинского страхования населения. Страхование граждан осуществляется ется за счет Государственного бюджета Украины, средств предприятий, учреждений и организаций и собственных средств граждан. Вопросы организации медицинского страхования и использования страховых средств вы — определяются соответствующим законодательством (ст. 18 Основ законодательства Украины о здравоохранении).
Важным направлением здравоохранения является предоставление гражданам медицинских услуг. их эффективность и доступность обеспечивается государством путем содействия развитию лечебных учреждений всех форм собственности, предоставление бесплатной медицинской помощи в государственных и коммунальных учреждениях здравоохранения, существующую сеть которых запрещено сокращать, охват населения всеми видами медицинских услуг: профилактическими, лечебно — диагностическими, реабилитационными, протезно — ортопедическими и зубопротез -ными, а также уходом за больными, нетрудоспособными и инвалидами.
В комплексе мероприятий здравоохранения особое место занимает государственное обеспечение санитарно — эпидемиологического благополучия. Оно осуществляется путем внедрения и обеспечения соблюдения санитарно — гигиенических и санитарно — противоэпидемических правил и норм, осуществление комплекса специальных санитарно — гигиенических и санитарно — противоэпидемических мероприятий иа организации государственного санитарного надзора. 1 Порядок обеспечения санитарного и эпидемиологического благополучия населения определяется Законом и Украины» Об обеспечении санитарного и эпидемического благополучия населения» от 24 февраля 1994
С охраной здоровья напрямую связана и физическая культура, направленная на укрепление здоровья, развитие физических, морально — волевых и интеллектуальных способностей людей. Государственная политика в этой области определяется Законом Украины» О физической культуре и спорте» от 24 декабря 1993
Источник
Основы законодательства Украины о здравоохранении
Основи законодавства України про охорону здоров’я
Кожна людина має природне невід’ємне і непорушне право на охорону здоров’я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров’я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров’я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв’язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров’я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров’я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій сфері з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров’я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Розділ I
ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Законодавство України про охорону здоров’я
Законодавство України про охорону здоров’я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у сфері охорони здоров’я.
Стаття 2. Міжнародні договори України в сфері охорони здоров’я
Якщо міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров’я, то застосовуються правила міжнародного договору.
Стаття 3. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров’я
Стаття 4. Основні принципи охорони здоров’я
Основними принципами охорони здоров’я в Україні є:
визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
дотримання прав і свобод людини і громадянина в сфері охорони здоров’я та забезпечення пов’язаних з ними державних гарантій;
гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в сфері охорони здоров’я;
відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
орієнтація на сучасні стандарти здоров’я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в сфері охорони здоров’я;
випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров’я;
багатоукладність економіки охорони здоров’я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.
Стаття 5. Охорона здоров’я — загальний обов’язок суспільства та держави
Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов’язані забезпечити пріоритетність охорони здоров’я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров’ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції надавати допомогу хворим, особам з інвалідністю та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров’я в їх діяльності, а також виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.
Розділ II
ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ ГРОМАДЯН У СФЕРІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 6. Право на охорону здоров’я
Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини;
б) безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медичну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я;
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в сфері охорони здоров’я;
ж) участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об’єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров’я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов’язаних із станом здоров’я;
і) відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я;
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров’я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Стаття 7. Гарантії права на охорону здоров’я
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у сфері охорони здоров’я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров’я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров’я;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в сфері охорони здоров’я;
д) організації державної системи збирання,обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у сфері охорони здоров’я.
Стаття 8. Державний захист права на охорону здоров’я
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров’я і забезпечує його захист.
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у сфері охорони здоров’я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов’язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров’я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
Стаття 9. Обмеження прав громадян, пов’язані із станом їх здоров’я
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров’я до професійної або іншої діяльності, пов’язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Рішення про обмеження прав громадян, пов’язані із станом їх здоров’я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
Стаття 10. Обов’язки громадян у сфері охорони здоров’я
Громадяни України зобов’язані:
а) піклуватись про своє здоров’я та здоров’я дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
г) виконувати інші обов’язки, передбачені законодавством про охорону здоров’я.
Стаття 11. Права і обов’язки іноземців та осіб без громадянства
Іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов’язки в сфері охорони здоров’я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами України.
Права та обов’язки в сфері охорони здоров’я іноземців та осіб без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, визначаються законами України і відповідними міжнародними договорами.
Розділ III
ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІЇ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Стаття 12. Охорона здоров’я — пріоритетний напрям державної діяльності
Охорона здоров’я — один з пріоритетних напрямів державної діяльності. Держава формує політику охорони здоров’я в Україні та забезпечує її реалізацію.
Державна політика охорони здоров’я забезпечується бюджетними асигнуваннями в розмірі, що відповідає її науково обгрунтованим потребам, але не менше десяти відсотків національного доходу.
Стаття 13. Формування державної політики охорони здоров’я
Стаття 14. Реалізація державної політики охорони здоров’я
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи виконавчої влади.
Кабінет Міністрів України організує розробку та здійснення державних цільових програм, створює економічні, правові та організаційні механізми, що стимулюють ефективну діяльність в сфері охорони здоров’я, забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров’я, укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітництво з питань охорони здоров’я, а також в межах своєї компетенції здійснює інші повноваження, покладені на органи виконавчої влади в сфері охорони здоров’я.
Стаття 14 1 . Система стандартів у сфері охорони здоров’я
Стаття 15. Органи охорони здоров’я
Стаття 16. Заклади охорони здоров’я
Стаття 17. Господарська діяльність у сфері охорони здоров’я
Стаття 18. Фінансове забезпечення охорони здоров’я
Стаття 19. Матеріально-технічне забезпечення охорони здоров’я
Держава організує матеріально-технічне забезпечення охорони здоров’я в обсязі, необхідному для надання населенню гарантованого рівня медичної допомоги. Всі заклади охорони здоров’я мають право самостійно вирішувати питання свого матеріально-технічного забезпечення. Держава сприяє виробництву медичної апаратури, інструментарію, обладнання, лабораторних реактивів, ліків, протезних і гігієнічних засобів та інших виробів, необхідних для охорони здоров’я, а також розвитку торгівлі цими виробами.
З цією метою забезпечується реалізація державних цільових програм пріоритетного розвитку медичної, біологічної та фармацевтичної промисловості, заохочуються підприємництво і міжнародне співробітництво в сфері матеріально-технічного забезпечення охорони здоров’я, створюється система відповідних податкових, цінових, митних та інших пільг і регуляторів.
Держава забезпечує дотримання вимог закону щодо обмеження реклами лікарських засобів та може обмежувати експорт товарів, необхідних для охорони здоров’я, і сировини для їх виготовлення, якщо це може зашкодити інтересам охорони здоров’я населення України.
Для забезпечення належної якості виробів, необхідних для охорони здоров’я, їх застосування дозволяється лише після обов’язкової апробації, здійснюваної у порядку, погодженому з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.
Стаття 20. Наукове забезпечення охорони здоров’я
Держава сприяє розвитку наукових досліджень у сфері охорони здоров’я і впровадженню їх результатів у діяльність закладів і працівників охорони здоров’я. Дослідження, що проводяться академічними і відомчими науковими установами, навчальними закладами та іншими науковими установами і підрозділами або окремими науковцями, фінансуються на конкурсній основі з державного бюджету, а також за рахунок будь-яких інших джерел фінансування, що не суперечать законодавству.
Всі державні цільові програми у сфері охорони здоров’я та найважливіші заходи щодо їх здійснення підлягають науковій експертизі, яка проводиться відповідно до закону у провідних національних і міжнародних установах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Вищою науковою медичною установою України із статусом самоврядної організації і незалежною у проведенні досліджень і розробці напрямів наукового пошуку є Академія медичних наук України.
Стаття 21. Податкові та інші пільги в сфері охорони здоров’я
Заклади охорони здоров’я, особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в сфері охорони здоров’я, а також суб’єкти господарювання, що виробляють продукцію, необхідну для забезпечення діяльності закладів охорони здоров’я, користуються податковими та іншими пільгами, передбаченими законодавством.
Стаття 22. Державний контроль і нагляд в сфері охорони здоров’я
Держава через спеціально уповноважені органи виконавчої влади здійснює контроль і нагляд за додержанням законодавства про охорону здоров’я, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення здорового навколишнього природного середовища і санітарно-епідемічного благополуччя населення, нормативів професійної діяльності в сфері охорони здоров’я, вимог Державної Фармакопеї, стандартів медичного обслуговування, медичних матеріалів і технологій.
Стаття 23. Виключена
Стаття 24. Участь громадськості в охороні здоров’я
Стаття 24 1 . Захист прав пацієнтів
Розділ IV
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗДОРОВИХ І БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ЖИТТЯ
Стаття 25. Підтримання необхідного для здоров’я життєвого рівня населення
Держава забезпечує життєвий рівень населення, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд, соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання його здоров’я.
З цією метою на основі науково обгрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог встановлюються єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення, організується натуральне, в тому числі безплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності, здійснюється комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання, безплатно надаються медична допомога і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров’я.
Медичні, фізіологічні та санітарно-гігієнічні вимоги щодо життєвого рівня населення затверджуються Верховною Радою України.
Стаття 26. Охорона навколишнього природного середовища
Держава забезпечує охорону навколишнього природного середовища як важливої передумови життя і здоров’я людини шляхом охорони живої і неживої природи, захисту людей від негативного екологічного впливу, шляхом досягнення гармонійної взаємодії особи, суспільства та природи, раціонального використання і відтворення природних ресурсів.
Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища регулюються відповідним законодавством України і міжнародними договорами.
Стаття 27. Забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя територій і населених пунктів
Санітарно-епідемічне благополуччя територій і населених пунктів забезпечується системою державних стимулів та регуляторів, спрямованих на суворе дотримання санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил та норм, комплексом спеціальних санітарно-гігієнічних і, санітарно-протиепідемічних заходів та організацією державного санітарного нагляду.
В Україні встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до планування і забудови населених пунктів; будівництва і експлуатації промислових та інших об’єктів; очистки і знешкодження промислових та комунально-побутових викидів, відходів і покидьків; утримання та використання жилих, виробничих і службових приміщень та територій, на яких вони розташовані; організації харчування і водопостачання населення; виробництва, застосування, зберігання, транспортування та захоронення радіоактивних, отруйних і сильнодіючих речовин; утримання і забою свійських та диких тварин, а також до іншої діяльності, що може загрожувати санітарно-епідемічному благополуччю територій і населених пунктів.
Стаття 28. Створення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку
З метою забезпечення сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту та відпочинку, високого рівня працездатності, профілактики травматизму і професійних захворювань, отруєнь та відвернення іншої можливої шкоди для здоров’я встановлюються єдині санітарно-гігієнічні вимоги до організації виробничих та інших процесів, пов’язаних з діяльністю людей, а також до якості машин, обладнання, будівель, споживчих товарів та інших об’єктів, які можуть мати шкідливий вплив на здоров’я. Всі державні стандарти, технічні умови і промислові зразки обов’язково погоджуються з органами охорони здоров’я в порядку, встановленому законодавством.
Власники і керівники підприємств, установ і організацій зобов’язані забезпечити в їх діяльності виконання правил техніки безпеки, виробничої санітарії та інших вимог щодо охорони праці, передбачених законодавством про працю, не допускати шкідливого впливу на здоров’я людей та навколишнє середовище.
Держава забезпечує нагляд і контроль за створенням сприятливих для здоров’я умов праці, навчання, побуту і відпочинку, сприяє громадському контролю з цих питань.
Стаття 29. Збереження генофонду народу України
В інтересах збереження генофонду народу України, запобігання демографічній кризі, забезпечення здоров’я майбутніх поколінь і профілактики спадкових захворювань держава здійснює комплекс заходів, спрямованих на усунення факторів, що шкідливо впливають на генетичний апарат людини, а також створює систему державного генетичного моніторингу, організує медико-генетичну допомогу населенню, сприяє збагаченню і поширенню наукових знань в сфері генетики і демографії.
Забороняється медичне втручання, яке може викликати розлад генетичного апарату людини.
Стаття 30. Запобігання інфекційним захворюванням, небезпечним для населення
Держава забезпечує планомірне науково обгрунтоване попередження, лікування, локалізацію та ліквідацію масових інфекційних захворювань.
Особи, які є носіями збудників інфекційних захворювань, небезпечних для населення, усуваються від роботи та іншої діяльності, яка може сприяти поширенню інфекційних хвороб, і підлягають медичному нагляду і лікуванню за рахунок держави з виплатою в разі потреби допомоги по соціальному страхуванню. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов’язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України.
У разі загрози виникнення або поширення епідемічних захворювань Кабінетом Міністрів України у порядку, встановленому законом, можуть запроваджуватися особливі умови і режими праці, навчання, пересування і перевезення на всій території України або в окремих її місцевостях, спрямовані на запобігання поширенню та ліквідацію цих захворювань.
Перелік особливо небезпечних і небезпечних інфекційних захворювань та умови визнання особи інфекційно хворою або носієм збудника інфекційного захворювання визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я, і публікуються в офіційних джерелах.
Стаття 31. Обов’язкові медичні огляди
З метою охорони здоров’я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов’язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров’я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов’язкового медичного огляду.
Перелік категорій населення, які повинні проходити обов’язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.
Источник